Катаракта — одне з найпоширеніших офтальмологічних захворювань у світі. Вражає кожного шостого жителя планети від 40 років і майже всіх у віці 80 років і старше. Передбачається, що кількість хворих, у зв’язку зі зростанням тривалості життя, тільки збільшуватися. Захворювання, відоме ще в стародавні часи, оповите міфами.

Що ж відомо про катаракту? Це хвороба очей, за якої кришталик втрачає свою прозорість, що призводить до погіршення зору. За відсутності медичної допомоги ймовірність настання сліпоти велика. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я сліпотою через катаракту вражені 20 мільйонів людей. Саме факт втрати зору викликає у багатьох страх настання катаракти. Але чи таке небезпечне це захворювання?

Історія катаракти: від давнини до Нового часу

Перші згадки про катаракту в Стародавньому світі

Катаракта була відома ще в Стародавньому світі. Вавилон, Єгипет, Індія, Греція, Рим. У кожній із цих країн збереглися свідчення існування цього захворювання. Як не складно в це повірити, але видалення катаракти належить до найдавніших хірургічних втручань, освоєних людиною. До нас дійшли закони Хаммурапі (XVIII століття до н.е.), де вказано покарання лікаря за втрату ока під час лікування хвороби. А в індійських трактатах Сушрути (VIII століття до н.е.) можна знайти методику хірургічного втручання ślaiṣmika liṅganāśa, відому як коучинг. Це найраніша задокументована форма хірургії катаракти, за якої вигнутою голкою відбувалося видавлювання непрозорої «субстанції» в оці зі шляху зору. Детальна інформація в «Сушрута Самхіта» вказує на застосування обробки ока, знеболювання, відновлення протягом 10 днів і дотримання щадної дієти.

Видалення катаракти у Давній Індії — Як видаляли катаракту у Давній Індії (малюнок).

Цю методику згодом стали застосовувати в Китаї, Європі, Африці. А сам Сушрута названий «батьком хірургії». Вважається, що після XIX століття коучинг катаракти вийшов із моди, проте навіть зараз у регіонах, де досягнення сучасної медицини не доступні, таку методику застосовують знахарі.

У європейській літературі операція зі зміщення каламутного кришталика в склоподібне тіло отримала назву реклінація. Та й саме слово «катаракта» з’явилося в Стародавній Греції. Туманний стан, який супроводжував зір пацієнта, порівнювали з «водоспадом» через схожу на покриття ока водяну пелену. Припускали, що причиною є затікання рідини в око. Реклінація катаракти давала змогу усунути перешкоду для проходження світла. Видавлювання кришталика не забезпечувало відновлення якісного зору, але супроводжувалося високим ризиком ускладнень.

Середньовічні методи: операція видавлювання кришталика

Після падіння Римської імперії значна частина медичних знань, включно з методиками проведення очних операцій, описаними Цельсом і Галеном, була втрачена в Європі.

Портрети Клавдія Галена та Корнелія Цельса — Давньоримські вчені, медики Гален та Цельс.

Медична наука деградувала. У цей період хірургія в Європі найчастіше перебувала в руках цирульників або ремісників, а не лікарів. Для видалення катаракти застосовували простішу і грубішу методику, без антисептиків і знеболювальних.

Розвиток медичної науки під церковним впливом гальмувався. Вивчення анатомії та проведення складних хірургічних операцій часто було обмежене. Водночас реклінація катаракти продовжувала активно застосовуватися на Сході. У період з VIII по XIII століття були поліпшені хірургічні методи лікування очей:

описано методику введення голки для зміщення мутного кришталика;
удосконалено голки для меншої травматичності;
використовувалося пристосування для фіксації ока, що підвищувало точність операції;
проводили розріз капсули кришталика для полегшення видалення;
запроваджували диференціальну діагностику різних стадій катаракти і визначали показання та протипоказання до операції;
проводилися експерименти з використанням місцевих речовин для розм’якшення кришталика перед операцією;
застосовано першу техніку аспірації для видалення фрагментів кришталика.

Хірургічні інструменти Альбукасіса — Медичні інструменти зображені в книзі «Кітаб ат-Тасріф».

Серед найвидатніших офтальмологів Сходу:

Хунайн ібн Ісха (Іоанніт) докладно описав будову ока, класифікацію очних хвороб та їх лікування;

Хунайн ібн Ісха (Іоанніт) — Лікар та перекладач IX століття.

Абу Алі ібн Сіна (Авіценна) запропонував методи діагностики та лікування, включно з процедурами, схожими з коучингом катаракти, розвивав ідеї профілактики очних хвороб і підходи до догляду за очима;

Абу Алі ібн Сіна (Авіценна) — Один з найвідоміших лікарів Сходу, батько сучасної медицини.

Абу аль-Касим аль-Захраві (Альбукасіс) описав інструменти, які використовувалися для видалення катаракти;

Абу аль-Касим аль-Захраві (Альбукасіс) — Відомий хірург, написаший медичну енциклопедію у 30 томах.

Алі ібн Іса аль-Каххаль (Офтальмолог) описав симптоми і методи лікування катаракти, проводив реабілітацію пацієнта після операції;

Алі ібн Іса (Офтальмолог) — Відомий арабський офтальмолог.

Аммар ібн Алі аль-Мосулі розробив шість методів лікування катаракти, включно з аспірацією кришталика – ранній прообраз сучасної факоемульсифікації.

Аммар ібн Алі аль-Мосулі — Зображення аспірації — відсмоктування м’якої катаракти через порожнисту голку.

Лікування катаракти в Новий час

Катарактальна хірургія в період між XIII і XVIII століттям характеризувалася поступовим розвитком інструментів і методів, залишаючись значною мірою обмеженою внаслідок відсутності антисептики, анестезії та наукового підходу.

У цей час продовжує переважати коучинг або реклінація катаракти. Каламутний кришталик так само зміщують за допомогою голки в склоподібне тіло, як і раніше. З античних часів техніка мало змінилася і продовжувала залишатися травматичною, часто призводячи до ускладнень. Голки ставали тоншими, що знижувало ризик пошкодження здорових тканин, але розвиток інструментарію відбувався повільно. Поступово європейські лікарі почали систематизувати методи і створювати креслення інструментів, адаптованих до різних типів операцій.

Інтерес до анатомії ока припадає на XIV-XV століття та епоху Відродження. Вагомий внесок у вивчення структури ока, що вплинуло на точніші операції, зробили Леонардо да Вінчі та Андреас Везалій.

Леонардо да Вінчі та Андреас Везалій — Видатні вчені епохі Відродження.

Пізніше, у XVI столітті, француз Амбруаз Паре описав катаракту як захворювання, що потребує ретельної діагностики. Розвивалися знання про стадію дозрівання катаракти, на якій операція вважалася безпечнішою.

В університетах Європи навчання хірургії ока проводили за підручниками Алі ібн Іса та Аммара ібн Алі аль-Мосулі, які було перекладено латиною. Рідкість успішних операцій пов’язана з відсутністю антисептиків і анестезії, що призводило до високих ризиків інфекції, больового шоку й ускладнень.

Прорив настав із приходом Жака Давіеля, який вперше 1748 року запропонував техніку екстракції кришталика, що стала основою сучасної хірургії. На відміну від проведених раніше операцій, кришталик не видавлювали і не зміщували, а видаляли через розріз. Жак Давіель став попередником сучасних методів екстракапсулярної екстракції. Пацієнти отримали можливість зберігати частковий зір завдяки носінню окулярів зі спеціальними лінзами. Це стало революційним кроком.

Жак Давіель — Розробив техніку екстракапсулярної катаракти у XVIII столітті.

Після екстракапсулярного видалення кришталика пацієнти втрачали природну акомодацію, оскільки не могли фокусувати погляд на різні відстані. Для компенсування їм підбирали плюсові лінзи з високим ступенем позитивної рефракції. Таке рішення зберігалося до середини ХХ століття.

Англієць Самуель Шарп удосконалив техніку екстракції катаракти, введену Давіелем, мінімізувавши травми тканин ока. Саме йому належить заслуга більш широкого прийняття хірургічного лікування катаракти в Європі. Це пов’язане з тим, що метод Шарпа був простішим у виконанні.

Удосконалення вніс і німецький офтальмолог Альбрехт фон Грефе, знизивши післяопераційні ускладнення. Це стало можливим завдяки поліпшеній методиці лінійного розрізу під час екстракції катаракти біля лімба, у периферичній зоні ока для усунення розбіжності країв рани. Для цього він винайшов спеціальний довгий і вузький «грефевський скальпель», за допомогою якого розріз був точним. Поліпшення хірургічного інструменту зменшило астигматизм, що виникав після традиційних клаптевих розрізів, знизило ризик ускладнень, пов’язаних із тривалішим загоєнням.

Сучасні методи лікування катаракти

Хірургічні технології XX століття

У XX столітті в лікуванні катаракти можна виділити два найважливіші винаходи — появу інтраокулярних лінз і факоемульсифікації.

Гарольд Рідлі і створення ІОЛ

Ідея створення штучної лінзи або очного протеза з’явилася у потомственного офтальмолога і військового хірурга ще в 30-ті роки ХХ століття. На той період лікували катаракту двома способами. Простішим вважалася інтракапсулярна екскавація, коли природний кришталик видаляли з капсульною сумкою. Складнішим було видалення одного кришталика зі збереженням капсули, в якій він розташовувався. Якось під час операції асистент Гарольда висловив жаль про неможливість замінити видалену природну лінзу на штучну.

Сер Гарольд Рідлі — Винайшов і вперше успішно імплантував інтраокулярну лінзу (ІОЛ) 1949 року.

Згодом розмови про можливість створення очного протеза все частіше виникали в наукових колах, але соратників подібної ідеї так і не знайшлося. Висловлювалися припущення, що імплантація не матиме успіху, оскільки чужорідне тіло у вигляді прозорої лінзи не приживеться в оці пацієнта. Час минав, і ось одного разу по медичну допомогу до Гарольда звернувся військовий льотчик лейтенант Гордон Клівер, який через приватні вильоти в перші роки Другої світової війни забув одягти льотні окуляри. Його літак підбили, а осколки від ліхтаря кабіни поранили його обидва ока. Він вижив у тому бою, майже наосліп посадивши літак, проте протягом наступних 8 років змушений був постійно звертатися по допомогу. Осколків було так багато, що йому зробили за цей період 18 операцій.

Гарольд Рідлі звернув увагу, що уламки, які тривалий час перебувають у ньому, не викликають ні відторгнення, ні нагноєння лише в тому разі, якщо вони не гострі. Подібно до складання пазла крок за кроком у ньому зростала впевненість, що створення штучної лінзи, здатної замінити природний кришталик, можливе.

Перша інтраокулярна лінза (ІОЛ) — Найбільше відкриття в офтальмології у ХХ столітті, зроблене Г. Рідлі.

Кілька людей брали участь у винаході інтраокулярної лінзи (ІОЛ). Сам Гарольд Рідлі, його друг Джон Пайк, фахівець з оптики, і хімік Джон Холт. Днем першої імплантації інтраокулярної лінзи стало 29 листопада 1949 року. Ускладнення, які, звісно, виникали під час перших операцій, тільки допомагали вдосконалювати як саму методику, так і лінзу. За створення ІОЛ, яке вважається одним із найвидатніших відкриттів в офтальмології, Гарольда Рідлі було посвячено в лицарі у віці 94 років 2000 року в Букінгемському палаці королевою Єлизаветою II.

Ультразвукова факоемульсифікація

Винахід ІОЛ дав змогу вдосконалювати і саму методику виконання хірургії катаракти. Проведена раніше інтракапсулярна екстракція не давала змоги імплантувати лінзу, оскільки кріпити її за відсутності задньої капсули було ні до чого.
Техніку видалення кришталика за допомогою низькочастотного ультразвуку запропонував 1967 року американський офтальмолог Чарльз Кельман.

Чарльз Кельман — Запропонував метод ультразвукового видалення катаракти.

Суть зводилася до того, що кришталик, який має форму сочевиці (фако), спочатку подрібнювався ультразвуком, перетворюючись на емульсію, а потім методом аспірації виводився з ока. І хоча після появи цієї методики з’явилася кріотехнологія (кріоекстракція), її застосовували в складних випадках, коли ультразвук був недоступний. Пізніше для розрізу задіяли лазерний промінь. Однак, саме ультразвукова факоемульсифікація була визнана «золотим стандартом» у лікуванні катаракти.

Наконечник для факоемульсифікації — Так виглядає наконечник факоемульсифікатора.

Удосконалення факоемульсифікації: від великих розрізів до мікрохірургії

Удосконалення торкнулися і довжини розрізу. Якщо під час перших операцій вона була близько 10 мм, що передбачало обов’язкове накладення швів, ризик інфікування і тривалу реабілітацію, то зараз уже застосовується безшовна технологія. Це означає, що око заживає швидше, процес реабілітації зведений до мінімуму. Зір, можливо, не в повному обсязі, але повертається відразу ж після закінчення операції. Замість розрізів використовують проколи, які виконують інструментами калібром 25G («гейдж»), що приблизно відповідає 0,5 мм.

Інтраокулярна лінза Vivity — Технологія X-WAVE™ формує хвильовий фронт для створення безперервного розширеного діапазону зору.

Інтраокулярні лінзи зазнали суттєвих змін. Вони стали гнучкими. Вставляється така лінза в капсулу в складеному стані за допомогою інжектора для імплантації ІОЛ. Він забезпечує безпечне введення через малі розрізи і контрольоване розкриття в порожнині ока.

Інтраокулярні лінзи з розширеною глибиною фокусу — Сучасні ІОЛ з інжектором.

Чим небезпечне проведення ультразвукової факоемульсифікації?

Нічим. Видалення катаракти методом ультразвукової факоемульсифікації – найбезпечніший і найефективніший спосіб лікування цього захворювання. Острах хірургічного втручання нічим не виправданий. Віками існували хибні уявлення, що зупинити помутніння кришталика здатні краплі, настоянки, трави, які не відповідають дійсності. Чекати дозрівання катаракти також не слід.

ФЕК — швидке позбавлення від катаракти — Ультразвукова факоемульсифікація — швидке й ефективне позбавлення від катаракти.

Насправді операція на ранніх стадіях хвороби позбавляє погіршення зору, а також супроводжується меншими ризиками та ускладненнями. Це єдина процедура, яка дає змогу повністю позбутися катаракти та відновити зір. Важливо пам’ятати, що катаракта не проходить сама по собі. Вона тільки прогресує, знижуючи якість життя.

Сучасні технології та досвід хірургів роблять процедуру швидкою, безпечною і практично безболісною, тому звертатися до лікаря потрібно якомога раніше. Здоров’я очей – це інвестиція в якість життя, що вимагає відповідальності та уваги до себе.

Як лікується катаракта від давнини до наших днів