Лікування захворювань очей ґрунтується на діагностичному дослідженні. Неможливо вилікувати якусь хворобу зовсім не розуміючи, яку саме. Для постановки діагнозу необхідно скласти повну картину стану пацієнта, до якої, крім його власних скарг і наочних симптомів, увійде об’єктивна оцінка структур ока. І тут ніяк не обійтися без спеціального діагностичного обладнання.

Спочатку, з найдавніших часів, огляд проводили без приладів. Їх просто ще не існувало, не придумали. Щось вдавалося якось розгледіти «неозброєним оком», щось припустити.

Приблизно з XVII-XVIII століття для розгляду дрібних деталей стали застосовувати лупу. Примітно, що одним із перших, хто використовував її для діагностики очних захворювань, був німецький лікар і вчений Герман фон Гельмгольц. Лупа допомагала вивчити стан очного дна, судин та інших структур ока, краще розгледіти його дрібні деталі. Оцінивши важливість лупи для огляду, він створив 1851 року перший офтальмоскоп.

Німецький офтальмолог Герман фон Гельмгольц — Герман фон Гельмгольц – винахідник офтальмоскопа (фото).

З його допомогою оцінював стан сітківки, диска зорового нерва, судин очного дна. Залишається загадкою, чи було відомо Герману фон Гельмгольцу про ідею використання відбитого світла для дослідження ока, яка була висловлена англійським математиком Чарльзом Беббіджем за кілька років до створення ним офтальмоскопа, чи ні.

Офтальмоскоп

Конструкція офтальмоскопа Гельмгольца містила в собі дзеркало з отвором у центрі та лінзу. Світло від лампи відбивалося від дзеркала і спрямовувалося в око пацієнта, що давало змогу лікарю бачити відображення очного дна через отвір у дзеркалі. Цей прилад відкрив нові можливості для діагностики очних захворювань.

Сучасні офтальмоскопи оснащені потужнішими джерелами світла, високоякісними лінзами та цифровими технологіями, що дає змогу отримувати зображення очного дна набагато чіткіше та деталізованіше. До того ж вони бувають портативними, зручними у використанні, що робить їх незамінними інструментами в офтальмологічній практиці.

Офтальмоскоп діагностує діабетичну ретинопатію, вікову макулярну дегенерацію та відшарування сітківки. Не менш важливим приладом, який давав змогу отримати зображення очного дна, була фундус камера.

Фундус-камера

Спочатку досить великий і масивний прилад, що вимагає стаціонарної установки і досвідченого оператора для роботи. Назва «фундус» перекладається з латинської «fundus» як «дно» або «основа», вказуючи на призначення приладу для аналогічних досліджень заднього відрізка ока, судин, зорового нерва, сітківки. На відміну від офтальмоскопа фундус-камера була призначена для отримання зображень за допомогою оптичної системи і фотосенсора. Один із перших комерційних приладів випустила компанія Carl Zeiss 1926 року.

Значні удосконалення в конструкцію і функціональність фундус-камер вніс швейцарський офтальмолог Ганс Гольдман. З його легкої руки відбулося:

рівномірний розподіл світла на сітківці;
деталізація найдрібніших структур очного дна завдяки високій роздільній здатності;
поліпшення контрастності і точності передачі кольорів для ефективного розрізнення нормальних і патологічних структур;
введення флуоресцентної ангіографії для візуалізації кровоносних судин сітківки з використанням спеціальних барвників.

Сучасні фундус-камери стали компактнішими і портативнішими, але з розвитком технологій і появою оптичної когерентної томографії (ОКТ) їх використання стало менш поширеним. Не варто забувати, що Ганс Гольдман є творцем знаменитої тридзеркальної лінзи, ще одного важливого інструменту в детальному огляді структур ока.

Тридзеркальна лінза Гольдмана

Лінза Гольдмана була винайдена 1938 року, виготовлена з оптичного скла і герметично закріплена в пластмасовому корпусі. Застосовується для детального огляду периферичних відділів сітківки, склоподібного тіла і кута передньої камери ока. У класичному варіанті має центральну лінзу і 3 дзеркала, які повернуті під кутами 59°, 66° і 73°.

Одне дзеркало орієнтоване для огляду переднього відрізка ока (кута передньої камери).
Друге використовується для візуалізації середніх відділів сітківки.
Третє дає змогу вивчати периферичні ділянки сітківки, які інакше недоступні для огляду за допомогою стандартного офтальмоскопа.

Вона використовується спільно зі щілинною лампою і часто застосовується під час діагностики глаукоми, відшарування сітківки, периферичної дегенерації. Лінза Гольдмана уможливила дослідження важкодоступних зон очного дна і кута передньої камери без хірургічного втручання. Цей винахід змінив підходи в діагностиці офтальмологічних захворювань і залишається стандартом у практиці до сьогоднішнього дня.

Огляд з лінзою Гольдмана — Сучасне застосування лінзи Гольдмана під час діагностики очей (фото).

Примітно, що Гольдман:

був одним із перших, хто впровадив методику візуалізації судин сітківки з використанням флуоресцентних барвників,
вніс істотні зміни в пристрій гоніоскопа для дослідження кута передньої камери ока;
поліпшив щілинну лампу;
модернізував периметр для дослідження полів зору;
розробив найточніший контактний тонометр для вимірювання внутрішньоочного тиску з використанням принципу аппланації (сплощення рогівки), який вважається «золотим стандартом» у діагностиці глаукоми.

Видатний офтальмолог і винахідник Ганс Гольдман (фото).

Периметр

Ріхард Форстер у 1856 році розробив перший офтальмологічний периметр для вимірювань полів зору. Він мав просту конструкцію і не вирізнявся високою точністю.

Важливим етапом в офтальмологічній діагностиці став периметр Ганса Гольдмана, створений 1945 року. Застосовується для діагностики глаукоми, захворювань сітківки, неврологічних патологій. Дає змогу детально досліджувати і виявляти мінімальні зміни в полі зору. Універсальний і має високу точність. Периметр Гольдмана став основою при створенні комп’ютерних периметрів.

Периметр Гольдмана — Фото периметра Гольдмана, що вирізняється своєю точністю.

Тонометри в офтальмології

Прилади для вимірювання ВОТ існували і до Гольдмана. Найпопулярнішим вважався тонометр Маклакова (1884 рік), який і сьогодні не втрачає своєї актуальності. Обидва прилади працюють за принципом аппланації.

Але в Україні зустріти тонометр Гольдмана можна вкрай рідко. Незважаючи на свою вищу точність, він не простий у використанні, потребує навчання і під час дослідження кріпиться на спеціальну щілинну лампу, сумісну з його конструкцією, що перетворює такий прилад на складний і дорогий, на відміну від аппланаційного тонометра Маклакова.

Поява безконтактних пневмотонометрів, що вирізняються зручністю для скринінгу, швидкістю вимірювання та безпекою, роблять очевидним вибір на користь комп’ютерного вимірювання внутрішньоочного тиску.

Безконтактний пневмотонометр — Сучасний прилад для безконтактного комп’ютерного вимірювання внутрішньоочного тиску (фото).

Щілинна лампа або біомікроскоп

Згадувану раніше щілинну лампу створив 1911 року шведський офтальмолог Алвар Гульстранд, який отримав Нобелівську премію за дослідження ока і розробку теорій оптики, хоча сам термін з’явився через кілька років.

Така назва приладу пов’язана зі щілинним пучком світла, що висвітлює око під різним кутом, що дає змогу лікареві побачити найтонші деталі, включно з передньою камерою, рогівкою, кришталиком і склоподібним тілом. Щілинну лампу можна порівняти з мікроскопом. Саме тому вона має другу назву біомікроскоп, а сам метод дослідження – біомікроскопія ока.

Щілинна лампа застосовується офтальмологом під час діагностики захворювань переднього відрізка ока (кератити, виразки рогівки, увеїти, глаукома), для оцінки післяопераційних станів швів, виявлення чужорідних тіл, аж до найменших часток у рогівці або кон’юнктиві, для огляду прилягання контактної лінзи. Щілинний пучок дає змогу виявляти найдрібніші помутніння або зміни кришталика (катаракту).

УЗД та ОКТ

Ультразвукове дослідження ока є ще одним важливим під час проведення діагностики. Воно дає змогу візуалізувати очне яблуко та навколишні структури, такі як м’язи та судини орбіти. Це робить УЗД незамінним інструментом для діагностики пухлин, травм та інших патологій орбіти, які не можуть бути виявлені за допомогою оптичного когерентного томографа, згадуваного раніше, і призначеного для отримання зображень сітківки і зорового нерва з високою роздільною здатністю. Він незамінний для діагностики макулярної дегенерації, діабетичної ретинопатії, глаукоми.

Ультразвукове дослідження очей — УЗД очей – один із найважливіших методів діагностики.

ОКТ і УЗД доповнюють одне одного і використовуються залежно від конкретної клінічної ситуації. Так, наприклад, у випадках помутніння оптичних середовищ, коли у пацієнта дозріла катаракта, оптичний когерентний томограф не може бути використаний, і офтальмолог вдається до ультразвукового дослідження.

Оптичний когерентний томограф (осіті) — Найсучасніший діагностичний прилад в офтальмології — оптичний когерентний томограф.

Оптичний когерентний томограф (ОКТ) був винайдений 1991 року групою дослідників із Массачусетського технологічного інституту (MIT), очолюваною Джеймсом Фуджімото, і Гарвардської медичної школи. Це найсучасніший діагностичний прилад, який застосовують в офтальмології, та швидко став популярним у всьому світі:

Висока роздільна здатність допомагає виявляти найдрібніші зміни і патології.
Безпечний і комфортний для пацієнта, без контакту з оком.
Швидка і точна процедура.
Отримання пошарового зображення.
Застосовується для діагностики та моніторингу хронічних захворювань, включно з глаукомою, дегенерацією макули та діабетичною ретинопатією.

Діагностика зору як ключ до ефективного лікування

Діагностика зору є ключовим аспектом офтальмології, даючи змогу своєчасно виявляти та лікувати широкий спектр захворювань очей. Історія створення та розвитку діагностичних приладів, таких як офтальмоскоп, фундус-камера, тридзеркальна лінза Гольдмана, периметр, контактні тонометри, щілинна лампа, УЗД і ОКТ, демонструє прагнення вчених і лікарів до вдосконалення методів дослідження зору. Кожен із цих приладів посідає своє місце в сучасній офтальмології, пропонуючи унікальні можливості для оцінки структури та функції ока.

Від перших винаходів, таких як офтальмоскоп Гельмгольца, до високотехнологічних рішень, як-от оптичної когерентної томографії (ОКТ), офтальмологічна діагностика пройшла вражаючий шлях. Сьогодні, завдяки поєднанню класичних і сучасних технологій, лікарі можуть не тільки ефективно діагностувати захворювання, а й відстежувати їхню динаміку, забезпечуючи пацієнтам максимально якісне лікування.

Діагностика зору в офтальмології — Сучасна офтальмологічна діагностика – запорука точного діагнозу і правильного лікування.

Розуміння будови та функціональності цих приладів дає змогу офтальмологам глибше оцінювати стан зорової системи, а також обирати найбільш підходящі методи діагностики. Таким чином, прогрес у галузі діагностичного обладнання продовжує покращувати якість офтальмологічної допомоги і підвищує шанси на збереження зору для мільйонів людей по всьому світу.

Діагностика зору – основа офтальмології та важливий крок до забезпечення здоров’я і якості життя пацієнтів.

Діагностика зору — основа офтальмології